|
Дата публікації: Середа, 19.12.2012, 19:13; рубрика: Права громадянина
 Проведення судово - правової реформи з метою підвищення ефективності захисту прав людини, доступності для всіх громадян справедливого правосуддя викликало необхідність сформувати розгалужену систему судових та правоохоронних органів, привести їх у відповідність з принципами правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. Виконати це завдання неможливо без докорінних змін у сфері здійснення правосуддя, становлення його як справді незалежної, самостійної влади. Крім того, входження України в європейський і світовий простір викликає потребу у відповідних перетвореннях в усіх сферах суспільного життя, адаптації основних державних інституцій до найкращих світових зразків. Гевко В. у своїй статті "Удосконалення процесуальної форми як основа реформування кримінального судочинства України” піднімає питання про проблеми перебудови криінально – процесуального законодавства. У роботі подається коротка характеристика процесу реформування вітчизняного кримінального судочинства і підготовки проекту КПК України. Порушуються проблемні питання положень концепції, на основі якої має готуватись такий нормативно-правовий акт. Стаття продовжує дискусію навколо окремих правових інститутів двох проектів КПК України, особливо в частині досудового розслідування. Гевко В. розкриває проблеми сучасної правової системи України та пропонує шляхи її вдосконалення. На його думку, прийняття нового КПК, не лише збільшить ефективність функціонування системи, а й забезпечить виконання вимог Європи до України для вступу її до Євросоюзу. Новий КПК – це важливий крок у становленні правової держави в Укрїані. Я переконаний, що новий КПК забезпечить неупередженість та об’єктивність досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, належне дотримання прав людини у кримінальному процесі, дасть більше можливостей для винесення справедливих судових рішень. "Зміст нового КПК заведено вважати таким, що повною мірою відповідає сучасним вимогам кримінального процесу. За твердженням його авторів, новий КПК привносить у вітчизняний кримінальний процес європейські цінності та принципи, перетворює неухильне дотримання прав людини на ключову ідею всього кримінального процесу, утверджує реальну змагальність процесу, дає змогу віднайти справедливий баланс між інтересами держави та особи, котра притягується до кримінальної відповідальності, оскільки, з одного боку, передбачає сучасні інструменти для боротьби зі злочинністю, підвищує оперативність і ефективність кримінального судочинства, а з іншого — сприяє утвердженню гарантій прав людини і надає їй значні можливості для захисту своїх прав, свобод та інтересів” (1) . Виходячи з таких оцінок змісту нового КПК, можна вважати, що Україна отримала сучасний, досконалий та ефективний процесуальний інструмент утвердження законності і справедливості. Отже, саме собою прийняття якісно нового (а він справді якісно новий) КПК ще не означає реформування кримінального судочинства, яке забезпечить виконання задекларованих для такого реформування цілей та завдань. Їх реалізація стане можливою лише тоді, коли буде створено належні умови й механізми правильного (на засадах верховенства права і законності) застосування нового закону. Очевидно, що створення таких умов потребує набагато більше зусиль, часу та ресурсів, ніж підготовка будь-якого закону, зокрема й такого важливого, складного та об’ємного, як КПК. "Прийняття Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ) і Акта проголошення незалежності України ( 1427-12 ), а також реальне забезпечення прав і свобод громадян, затвердження верховенства закону обумовлюють необхідність проведення судово-правової реформи. Необхідність судово-правової реформи обумовлена і тим, що суди республіки, вся система юстиції і чинне законодавство, яке регулює діяльність правоохоронних органів, переживають глибоку кризу, викликану багатьма факторами, які негативно впливали на їх діяльність” (2). З даної цитати випливає, що необхідність реформування судово – правової системи в Україні виникла відразу після проголошення незалежності. Дискусія стосовно реформування правоохоронних органів триває з 1992 року. З цього питання видано декілька десятків указів президентів України, і на декілька порядків більше - постанов Кабінету Міністрів. Що ж насправді дає судово – правова реформа в Україні? На думку В.Швеця, ця реформа оптимізує чисельний склад судових та правоохоронних органів, приведе його у відповідність до норм ради Європи, зменшить рівень корупціії у правовій системі, а також дасть змогу зекономити кошти Державного бюджету. В. Швець пропонує зосередити увагу на реформуванні слідчого апарату, та створити єдину систему досудового розслідування, об‘єднавши слідчі органи МВС, СБУ, прокуратури та податкової міліції. Також він переконаний, що запровадження трирівневої системи державного управління (суди першої інстанції, апеляційні суди та Верховний Суд України, як касаційна інстанція), що вже довгий час успішно функціонує у західноєвропейських державах, забезпечить ефективність, справедливість та незалежність судової системи (3). На мою думку, такий підхід до реформування може забезпечити правильне функціонування системи судових та правоохоронних органів, а головне забезпечити вступ України до Євросоюзу. За даними Центру політико-правових реформ pагальносвітовий середній показник - 300 поліцейських на 100 тис. населення, а за рекомендацією ООН - 222. Для порівняння: у колишньому СРСР на 100 тис. населення було 214 міліціонерів. При цьому до тодішньої структури МВС СРСР входили: органи й установи виконання покарань, Державна пожежна охорона, Державна міграційна служба та інші, які сьогодні функціонують в структурі інших відомств(податкова міліція, фельд’єгерська служба). Тобто, з моменту здобуття українською державою незалежності та по сьогодні показник кількості міліціонерів на 100 тис. населення збільшився втричі. За даними, ООН у сусідніх країнах, схожих з Україною за політико-економічною ситуацією, поліцейських (з розрахунку на 100 тис. населення) удвічі-втричі менше, ніж в Україні. Нажаль, є усі підстави вважати, що чисельність правоохоронних органів буде зростати й надалі. Недосконалість судово – правової реформи також проявляється у наступному : невиправдана спроба створити нові судові та правоохоронні органи чи розширити коло посадових осіб, задіяних у сфері судочинства, без чіткого визначення їх функцій, що здебільшого призводить до роздування штатів правоохоронних органів, непотрібного дублювання, тяганини та безвідповідальності, спроба забезпечити тотальний контроль за діяльністю слідчого, не зміцнюючи а, навпаки, – ігноруючи існуючий статус його процесуальної самостійності та незалежності. В деяких наукових працях стверджується, що в кримінальному процесі є лише три функції: переслідування, захисту і правосуддя. Виникає питання, чи можливо здійснювати переслідування без розслідування, без попередньої ретельної роботи по збиранню і дослідженню доказів, без встановлення істини; невиправдана бюрократизація слідчо-судової процедури - необхідно виключити бюрократичні «рогатини» на шляху до реалізації особою права доступ до правосуддя, зокрема спростивши, а не ускладнивши процедуру апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції. Сьогодні, – як зазначає В.М. Литвин, – перед країною знову стоїть проблема вибору, яка полягає у тому, щоб знайти найефективніші моделі трансформації, у результаті якої Україна матиме справжні історичні досягнення, а не ситуативну користь для окремих політичних сил чи політиків (4).
Досить відкритим залишається питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій за новим КПК. Пороблемним положенням у цьому питанні є порушення конституційних прав громадян під час втручання у їх приватне спілкування. Згідно з статтями 29, 30, 31, 32 Конституції України кожна людина має право на особисту недоторканість, на недоторканість житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, а саме не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (5). Одночасно з цим, ст. 267 п.1 КПК наголошує, що слідчий має право обстежити публічно недоступні місця, житло та інше володіння особи шляхом таємного проникнення у них. Як бачимо, такі дії слідчого обмежують права та свободи громадян, не дивлячись на те, що і в Конституції і в КПК втручання в житло чи особисте життя можливе за рішенням суду. Досить цікавою є стаття 253 КПК : "Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження”. Звідси випливає, що влада, визнаючи порушення конституційних прав громадянина, все ж таки порушує їх, виправдовуючись тим, що особа рано чи пізно буде повідомлена про те, що її права були порушені. На думку Франческо Кальдероні, останнім часом у судочинстві з‘явилося і широко використовується велике коло заходів, які передбачають слабкий примус або зовсім його не застосовують. Хоча ці заходи не пов‘язані із застосуванням сили, вони, тим не менш, порушують інші дуже важливі права, такі як право на недоторканість особистого життя та право на свободу спілкування. Одним із сучасних підходів було б включити до проекту кодексу один розділ, присвячений всім заходам, які обмежують права та свободи особистості. Такий розділ повинен передбачати, що всі заходи, у відсутність особливих обставин (наприклад, надзвичайна ситуація, неможливість своєчасно отримати згоду суду, фізичне переслідування злочинців), мають застосовуватися за ухвалою суду. Винятки із правила у кодексі повинні бути категорично окреслені, а діяльність відповідних органів завжди має контролюватися судом ex post (6). Також дискусійним, із погляду Конституції та загальних принципів кримінального процесу, є надання потерпілому права самостійно збирати докази. З одного боку, це має вигляд позитивного надбання: потерпілий стає повноцінною стороною і учасником кримінального провадження, — однак захист громадян, які постраждали від злочину, є прямим обов’язком держави. Для цього в державі діють прокуратура, органи досудового розслідування та суд. Надання потерпілим права самостійно збирати докази на практиці може призвести до перекладення функції кримінального переслідування на особу. Органи досудового розслідування та прокуратури можуть використати це як формальний привід для перекладення своїх обов’язків на потерпілих. Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що завершення роботи над проектом нового КПК є значним кроком на шляху до європейської інтеграції України, декриміналізації суспільства, запровадження і практичної реалізації принципу верховенства права, захисту основоположних прав та свобод громадян. Благодійна влада організує суспільство, утримуючи його у спокої і злагоді, щонайменше обмежуючи свободу людей. У правовій державі влада отримує свої повноваження від народу, слугує інтересам народу, обмежується правом, верховенство якого має бути непорушним принципом, а право є мистецтво добра і справедливості (Jus est ars boni et aequi).
На сьогоднішній день, проблемним постало питання про ухвалення закону "Про Всеукраїнський реферндум”, що був ухвалений Верховною Радою 6.11.12 та підписаний Президентом 27.11.12. Питання законодавчого закріплення референдумів є надзвичайно актуальними, оскільки саме останні дозволяють реально впливати на державотворчі процеси та політичну, соціальну, культурну політику в державі. Закон ”Про Всеукраїнський реферндум”, на думку Президента – це крок до вдосконалення демократії в незалежній Україні. Сьогодні Україна потребує не разового підходу до вирішення проблеми референдуму, не розрахунку на суб’єктивний фактор, а виваженого та цивілізованого підходу до визначення та закріплення у законодавстві поняття «всеукраїнський референдум». Лише розраховуючи на об’єктивний фактор (а саме – на узгоджене законодавство), можна побудувати демократичну державу. "В законопроекті є одна норма про те, що питання, які виносяться на референдум, не можуть бути спрямовані проти незалежності України. Але не виключено, що ця норма може "загубитися" перед другим читанням”(7) – вважає Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук. Таким чином, закон „Про всеукраїнський референдум" суперечить Конституції України та європейським стандартам, проголосований з порушеннями регламенту Верховної Ради й у разі набрання ним чинності завдасть непоправної шкоди конституціоналізму та правовій системі України. На сучасному етапі розвитку державності і правової системи України виникає потреба у зміцненні засад верховенства права та гарантій захисту прав і свобод людини. Залишається вірити, що комплекс судово – правових реформ в Україні матиме позитивні наслідки для суспільства. Україна вже як 19 років є демократичною державою за формою, з тих пір, як здобула незалежність, має демократичну конституцію, вільну пресу, багатопартійність. Так, за формою, але поки що не за сутністю. Стати насправді демократичною країною, країною, яка захищає інтереси людей, а не вузького кола політиків, правдиво відображає людські настрої, а не на'язує псевдонаціональні цінності – саме таке завдання стоїть перед нашою Батьківщиною і її керівництвом сьогодні. Цей шлях непростий і тернистий, але цілком досяжний.
1.Микола Мельник «Дзеркало тижня. Україна» №16, 27 квітня 2012 2.ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28.04.1992 3.В.Швець "Про деякі аспекти реформування правоохоронних органів” 4.В.Тертишник "Гармонізація права і влади: чи дамо відповідь на виклик часу”, Юстініан 2005. 5.Конституція України 6. Ф.Кальдероні "Коментар до проекту КПК” 7.”Закон про референдум: як розшматувати, одурити і залишити щасливими” – Українська Правда
Дмитро Кіров
|
