Під час розірвання шлюбу або окремого проживання подружжя, які мають спільних неповнолітніх дітей, часто виникає питання відносно визначення місця проживання дитини (дітей).
Одним із способів вирішення питання, визначення місця проживання дитини при розірванні шлюбу або окремому проживанні батьків, є укладення договору, із зазначенням всіх батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Предметом даного договору є визначення місця проживання та дії з виховання, навчання, догляду за дитиною або поєднаних цих елементів, спрямованих на забезпечення нормального фізичного, духовного та морального розвитку дитини. Договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право батьків на визначення місця проживання дитини
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Визначення місця проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається за нею самою.
Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до вимог п. 72 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. №866 для розв’язання спору, що виник між батьками, щодо місця проживання дитини, один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини перелік необхідних документів:
• заяву;
• копію паспорта або іншого документа, що підтверджує особу;
• довідку з місця реєстрації (проживання);
• копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності);
• копію свідоцтва про народження дитини;
• довідку з місця навчання, виховання дитини;
• довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт обстеження житлово-побутових умов за встановленою формою.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.
Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимоу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від осіб, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
Відповідно до ст. 162 Сімейного кодексу України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, утому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я.
Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
Статтю підготовила
юрист Гаркавенко Наталія Леонідівна
