Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою визнав на практиці право сторони кредитного договору володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, закріплене в ст. 41 Конституції України.
У даному випадку судом визнано право сторони подарувати майно, що належить їй, не дивлячись на існуючу заборгованість перед фінансовою установою. Це рішення робить безглуздим спроби фінансових установ та інших кредиторів визнавати фіктивними договори відчуження майна (купівля-продаж, дарування і т.д.), яке не є забезпеченням позики.
У зв'язку з наявністю даного рішення раніше прийняті рішення про визнання уявними договорів відчуження майна за позовами кредиторів можуть бути переглянуті, і виходячи з матеріалів конкретної справи мають велику ймовірність бути скасованими.
З прийняттям цього рішення у фінансових установ зник ще один козир, за допомогою якого вони досить вдало шантажували своїх позичальників, примушуючи підписувати кабальні умови реструктуризації кредитів.
Варто відзначити, що спочатку позичальники не намагаються виводити своє майно. До подібних кроків їх підштовхують самі кредитори своїми діями. А саме залякуванням, відсутністю програм погашення прийнятих на себе зобов'язань і т.д. Останнім часом такі випадки з'являються все частіше.
Для збереження свого незакладеного майна позичальники використовують договори відчуження (купівля-продаж, дарування), а також усілякі обтяження, як то накладення арешту в рамках справ про стягнення заборгованостей за договорами позики і т.д. Крім того, не рідкісні і відчуження майна через виконавчий напис нотаріуса, або за допомогою застережень в договорах іпотеки, згідно яких новий кредитор без рішення суду може переоформити на себе право власності на нерухоме майно.
У свою чергу, кредитори для стягнення майна, що є забезпеченням по кредиту, використовують такі механізми як виконавчий напис нотаріуса, стягнення через суд або договір про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому кредиторам не завжди вдається швидко отримати бажаний результат. Кожен із способів стягнення має свої нюанси, які необхідно дотримати.
Виконавчий напис нотаріуса оскаржується найбільш часто і останнім часом досить успішно. Це пов'язано з недотриманням процедури попередньої виконавчого напису, а також з відсутністю безспірності і суперечності даної процедури законодавству і Конституції України, згідно ст. 47 якої ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. В даному ж випадку виконавчий напис не є рішенням суду.
При стягненні через суд у кредиторів виникає досить багато труднощів з визначенням первісної вартості та дотриманням всіх процедур, які передують зверненню стягнення.
У разі позасудового врегулювання за допомогою договору про задоволення вимог іпотеко держателя, після закінчення цієї процедури кредитор не має права ще щось вимагати з боржника за кредитним договором згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку».
Окремо варто сказати про помилки, які допускають позичальники при оформленні договорів відчуження майна. Як уже зазначалося, якщо майно на момент відкриття виконавчого провадження про стягнення заборгованості не належить позичальнику, то шанси банку звернути на нього стягнення вкрай малі. Основними помилками позичальників є не своєчасне оформлення в БТІ реєстрації за договорами дарування або купівлі-продажу, а також не дотримання всіх вимог законодавства при оформленні подібних договорів (відсутність згоди інших власників, недотримання нотаріальної форми договору, наявність неузаконеного перепланування, оформлення угоди без дозволу органів опіки та піклування і т.д.).
При оформленні будь-яких договорів варто дуже уважно підходити до умов їх виконання та своєчасно проводити необхідну реєстрацію права власності.
Пам’ятайте, що представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє в своїх інтересах або інтересах іншої особи, представником якої він є. Варто укладати угоди за реальною ринковою ціною, тому що істотне заниження ціни може бути однією з підстав визнання угоди судом недійсною.
Кредитори при укладенні кредитного договору намагаються отримати якнайповніший перелік майна, яке належить позичальнику з копіями правовстановлюючих документів, щоб при зверненні з позовом до суду мати можливість заявити клопотання про накладення арешту на це майно. Саме так банки і роблять.
