Суб’єкти господарювання не рідко будують свої правовідносини на усних домовленостях, не прибігаючи до укладення договору або укладаючи такий договір згодом. Таке явище найбільш поширене у сфері правовідносин між суб’єктами господарювання, які здійснюють торгівельну діяльність. Торгівельна діяльність є основним рушієм ринкової економіки, а відтак за принципами тієї самої ринкової економіки, така діяльність є дуже уразливою від багатьох чинників, зокрема, від недобросовісної поведінки контрагентів.
В юридичній практиці дуже поширені справи про стягнення коштів за взаєморозрахунками, про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов’язань. Класичним прикладом господарських спорів є несплата покупцем вартості отриманого від продавця товару. При розгляді судом таких справ, як правило, відсутні серйозні юридичні проблеми, коли між покупцем та продавцем укладений відповідний договір. Проте нерідко в юридичній практиці трапляються такі ситуації, коли між покупцем та продавцем договору купівлі-продажу або договору поставки товару немає, а правовідносини ґрунтувались де-факто на усних домовленостях сторін.
Серйозним питанням в таких ситуаціях є відсутність закріпленого в письмовому вигляді зобов’язання покупця, в т.ч. певні, обумовлені з продавцем, строки оплати товару. Цивільний кодекс України, а саме ст. 530, встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Загальноприйнятим правовим виходом із наведеної ситуації, є пред’явлення покупцю (боржнику) вимоги про оплату отриманого товару, отримавши яку покупець (боржник) має протягом семи днів розрахуватися за товар. Вважається, що тільки після відсутності зі сторони покупця (боржника) належної реакції, тобто виконання ним свого обов’язку по оплаті, продавець (кредитор) вправі звернутися із позовом до суду про стягнення заборгованості за поставлений товар. Виходячи з цього, відповідно продавець (кредитор) позбавляється права вимагати в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України три проценти річних від простроченої суми і відшкодування збитків від інфляції за період від моменту поставки товару до спливу строку, вказаного у вимозі.
Тобто, суди зазначали, що за відсутності договору купівлі-продажу (договору поставки) вважається, що строк оплати сторонами не визначений, а відтак продавець не вправі вимагати в судовому порядку стягнення вартості товару без дотримання вимог ст.. 530 ЦК України.
Таке застосування судами ст. 530 та ст.625 Цивільного кодексу України, звичайно, не на користь продавця. Проте, на думку автора, наявне протиріччя між ст. 692 ЦК України та застосуванням на практиці судами ст.530 ЦК України.
Аналізуючи вказані правові норми і судову практику, візьмемо за основу спір, в якому ані продавець, ані покупець не оспорюють суму заборгованості, й з’ясуємо лише момент виникнення у продавця права вимоги щодо оплати до покупця.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
На нашу думку, наявність зобов’язання у покупця щодо проведення платежів за отриманий товар випливає із змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, за умови безспірності факту отримання товару товаророзпорядчі документи (видаткові накладні тощо) є самостійними підставами виникнення обов’язку оплатити отриманий товар. Відтак, у покупця обов’язок оплатити вартість товару виникає з моменту отримання продукції за товаророзпорядчими документами, тобто де-юре безпосередньо в день отримання товару та товаророзпорядчих документів. Непред’явлення продавцем письмової вимоги про оплату в порядку ст.. 530 ЦК України не позбавляє покупця обов’язку своєчасно розрахуватися за отриманий товар й відповідно не може бути підставою для відмови у позові в суді.
Наведене повністю кореспондується з позицією Вищого господарського суду України в постанові від 20.03.2008р. у справі №2/268-07.
Застосування на практиці даної постанови Вищого господарського суду України в подальшому показало, що вищевказана юридична позиція дає всі необхідні підстави для стягнення в порядку ст. 625 ЦК України з покупця на користь продавця три проценти річних від простроченої суми і втрати від інфляції, які, найголовніше, починають обраховуватися із наступного дня після отримання покупцем товару (товаророзпорядчих документів) від продавця. Це звичайно за умови, якщо між сторонами не укладено письмового договору.
Олександр Долбієв, адвокат Адвокатської компанії «D.M.S. group»
