Опубліковано: Вівторок, 07.12.2010, 10:38, у рубриці Громадянські права
Автор: Celvin
 2 грудня в ресторані «Мафія» пройшов «кругли стіл» на тему: «Способи правового захисту журналістів в нових суспільно-політичних умовах». В обговоренні взяли участь Юрій Кушнір, партнер ЮФ «Кушнір, Яким’як та партнери», Олег Яким’як, управляючий партнер ЮФ «Кушнір, Яким’як та партнери», Надія Бедричук, перший заступник голови «Українського журналістського фонду», Євгенія Малих, «Фундація Регіональних Ініціатив», Михайло Каменев, «Фундація Регіональних Ініціатив», Олександра Петровська-Іваниченко, юрист ЮФ «Кушнір, Яким’як та партнери» та журналісти вітчизняних ЗМІ.
Учасники під час «круглого столу» обговорили наступні питання:
1. Ситуація в регіональних ЗМІ зі свободою слова.
2. Які випадки, а також форми подачі матеріалу можуть призвести до судових позовів? І як цього уникнути?
3. Як протистояти свавіллю правоохоронних органів? Проблеми, з якими можуть зіштовхнутись журналісти.
4. Як сьогодні можна юридично захистити журналіста, який відправляється працювати в «гарячі» точки планети: гарантії і відповідальність? Та ін.
5. Як захистити свої життя і свободу в екстремальній ситуації, і не вийти при цьому за рамки закону?
6. Створення правової пам’ятки для журналістів.
Так, Надія Бедричук звертає увагу на дві тенденції в регіональному секторі ЗМІ:
По-перше, «місцева еліта» абсолютно не готова враховувати і поважати критичну позицію журналістів і намагається боротися з нею, можемо бачити і невиправдану особисту образу місцевого керівника за те, що «винесли сміття з хати», і бажання помститися виданню за програні вибори і т. ін.
По-друге, рівень правової обізнаності та етичних стандартів працівників редакцій вкрай низький. Саме тому є важливим привести відносини між журналістами і особами, які ухвалюють рішення на місцях, до цивілізованих норм.
Пані Бедричук зауважує, що в регіонах загроза судових позовів сильно стримує пресу від розслідувань, критичного ставлення до представників впливових регіональних еліт. «Судова тяганина – це фінансовий тягар для регіональних ЗМІ. Слід зазначити, що цим активно користуються їх супротивники. Наприклад, після місцевих виборів проти «неугодних» ЗМІ було багато судових позовів». Тому серед регіональної преси спостерігається стійкий інтерес щодо надання правового захисту. Також Надія Бедричук зауважує - позивачі часто прагнуть не спростування інформації, а в першу чергу задовольнити своє бажання помсти тій чи іншій редакції, журналісту, тим самим, намагаючись впливати на представників «четвертої влади» таким способом.
«До яких заходів вдаються регіональні ЗМІ, коли отримують позов? Наприклад, коли до суду на одну вінницьку газету«33 канал» подав місцевий депутат за те що редакція опублікувала передруковану про нього інформацію з іншої газети, яка була центральним ЗМІ, то газета звернулась до всіх журналістських організацій, політичних партій, були публічні акції на підтримку газети. І саме завдяки публічності видання змогло залагодити цю справу», - розповідає пані Бедричук.
Під час обговорення своїм досвідом судового прецеденту поділився один із учасників «круглого столу» - Микита Кімович, власник газети «Волонтер». Він розповів, що на нього подала в суд власниця торгової марки з аналогічною назвою. А зовсім недавно, на днях у його редакції був проведений обшук невідомими в масках.
Обговорюючи питання причин і наслідків судових позовів для журналістів, Олександра Петровська-Іваниченко закцентувала на тому, що журналісти часто самі «нариваються» на судові позови, оскільки самовільно втручаються в сферу особистого життя публічних, чи відомих людей. Хоча в Цивільному кодексі України чітко визначено, що людина має право на таємницю про стан здоров’я, право на повагу честі і гідності, право на недоторканість ділової репутації, право на особисте життя і його таємницю, право на особисті папери, право на таємницю кореспонденції, на захист інтересів фізичної особи, зображеної на фотографіях і в інших художніх творах. Тому журналіст в своїй роботі повинен користуватись, перш за все, нормами етики і знати законодавчі межі допустимого в подачі інформації.
Олег Яким’як звертає увагу на природу правовідносин, які виникають внаслідок опублікування інформації:«Судові процеси мають дві складові: процесуальну і матеріальну. Процесуальна складова, зокрема регламентує провадження справ в судах загальної юрисдикції, якщо спір між фізособами і в господарських - якщо між юрособами. У випадку відсутності відповідача – справи розглядаються в порядку окремого провадження. Наприклад, Інтернет-видання недосяжне або ін. Тому важливим є визначення належного відповідача в справах про захист честі, гідності та ділової репутації. Це редакція в першу чергу. Але, якщо редакція не є юридичною особою, а є підрозділом видання, як юридичної особи, то відповідальні – видання і автор. Якщо видання у складі іншої юридичної особи, в такому разі саме видання в особі засновника або власника».
Правова природа правовідносин що обговорюються, полягає в посяганні на право осіб на повагу до своєї честі, гідності та ділової репутації.
Способом захисту такого права закон передбачає: спростування недостовірної інформації, право на відповідь як на недостовірну інформацію так і достовірну але негативну інформацію, заборона поширення інформації.
Коли мова іде про порушення права на повагу честі, гідності і ділової репутації неправомірними діями (наприклад, публікується неправдива інформація), постраждалі вправі вимагати відшкодування завданих такими діями збитків та моральної шкоди.
Слід зауважити що державне мито за розгляд спорів про відшкодування моральної шкоди становить 10% визначеної позивачем моральної шкоди, яке позивач зобов’язаний сплатити при подачі позову до суду. Це стримуючий момент, оскільки у випадку не задоволення позову, мито не повертається та не відшкодовується відповідачем. Тому великі розміри моральної шкоди можуть собі дозволити багатії, також вони можуть навіть зловживати такими речами, щоб закривати рот виданням, або стимулювати до самоцензури».
Якщо говорити про процесуальну сторону спорів пов’язаних з опублікуванням інформації, то згідно принципу добропорядності, будь-яка негативна інформація є неправдивою, якщо автор (редакція) не доведе що вона правдива. Це означає, що доказувати, що вона правдива необхідно буде автору або виданню.
Де межа між оціночними судженнями і наданням недостовірної інформації – теж було хвилюючим питанням для журналістів .
«Дуже важливо розуміти межу між редакційною політикою та цензурою . Практично не можливо законодавчо визначити чітку межу між реакційною політикою відмови від розміщення об’єктивного матеріалу чи навпаки розміщення «джинси», і цензурою, як способом перешкоджання професійній діяльності журналіста. В будь-якому разі відповідальність несуть редактори Тому для врегулювання цього питання необхідні інші інструменти ніж законодавці приписи, а такі як громадські(незалежні) ЗМІ з чітко визначеною та опублікованою редакційною політикою, публікація затвердженої власниками ЗМІ редакційної поліки, тощо», - зазначає Олег Яким’як.
« Так як законодавчо не визначено чіткої межі, при розгляді таких спорів суд приймає рішення за його внутрішнє переконання суду, яке часто формується не тільки на підставі наявних в матеріалах фактичних даних», - говорить Олег Яким’як.
Що стосується визначення оціночних суджень, то, як зазначає Олександра Петровська-Іваниченко, в законі про інформацію оціночним судженням, за винятком образи чи наклепу є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Як переконана юрист, за оціночні суджені не мають право притягнути до відповідальності. «Хоча не так давно депутати звернулись з проектом змін до ст.151 Кримінального кодексу України, яку хотіли доповнити, ввівши відповідальність за наклеп та образу. Однак цю пропозицію депутати відхилили, що, безумовно, є позитивним моментом для суспільства і ЗМІ. Адже образою і наклепом можна було б назвати все, що завгодно. Спроб внести такі зміни було п’ять чи шість. Але вони так і лишились на рівні пропозицій», - ділиться своєю думкою пані Петровська-Іваниченко.
Досвідом спілкування з правоохоронними органами поділились з учасниками Михайло Каменев і Євгенія Малих. Зокрема, вони звернули увагу на те, що при спілкуванні з міліціонерами важливо бути підкованими юридично: знати Закон про міліцію, Статут патрульно-постової служби, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення. Це дозволяє уникнути безпідставних затримань з боку правоохоронців.
Якщо журналіст раптом потрапив все ж таки до міліції безпідставно, то, як зазначає Євгенія Малих, в такому разі в пригоді може стати елементарна солідарність між колегами-журналістами. «Нещодавно наш колега - журналіст зі Львова, який працює в Івано-Франківську, розповів, як його міліція без всяких пояснень забрала у відділок. Буквально після п’яти дзвінків друзів журналістів з різних регіонів України на телефон відділку і Міністерства внутрішніх справ, міліція зразу ж відпустила затриманого», - розповідає пані Малих.
В разі неправомірних затримань журналістів, тиску на них зі сторони правоохоронців, на думку Михайла Каменева, також необхідно звертатись до прокуратури, суду, Тимчасової слідчої комісії, до міжнародних організацій, таких як ОБСЕ, Репортери без кордонів, до дипломатів та ін.
Юрій Кушнір розповів про правові гарантії захисту прав журналістів, які
працюють в «гарячих точках» планети. Норми міжнародного права щодо статусу журналістів на війні та під час збройних конфліктів беруть свій початок ще з Гаазької конвенції 1907 року «Про закони та звичаї сухопутної війни» та вподальшому значно вдосконалились під егідою ООН. Юрист підкреслив, що готуючись до відрядження на місцевість, де відбувається збройний конфлікт, необхідно не тільки пам’ятати про положення міжнародного права, а й дізнатися про ті положення внутрішнього права, які регулюють як діяльність іноземних журналістів, так і порядок пересування іноземців в межах країни.
|
